Війна несе тільки горе: руїни, біль, втрати, скалічені долі, смерть… Сьогодні знову відбулася щемлива подія – відкриття ще одного стенда пам’яті загиблих випускників. На жаль, цей список поповнюється новими іменами: Максим Галака, Андрій Міщук, Андрій Єлісєєв. На заході учасники освітнього процесу також згадали захисників, про яких неодноразово розказували під час уроків мужності, виховних годин... Їхні імена вже закарбовані на пам’ятних стендах: Ігор Бєлошицький, який загинув у 2014р. у зоні АТО, Олександр Гряник, полеглий у 2022р. на заводі «Азовсталь». Постійно триває пошукова робота щодо оновлення інформації про наших випускників-Героїв. Звісно, імена захисників, які сьогодні будуть оприлюднені на дошці, уже відомі гімназистам, проте нам вдалося відшукати додаткові факти їхнього життя. Учні розказали про Максима Олександровича Галаку, Андрія Орестовича Міщука, Андрія Олександровича Єлісєєв не тільки як захисників, а й повідали про захоплення, цивільне мирне життя…
Максим Олександрович Галака, випускник 1988 року. Народився 25 серпня 1971 року. Шкільні роки (1978 – 1988) провів у стінах нашої ліцею. Потім здобув освіту в Київському вищому інженерному радіотехнічному училищі протиповітряної оборони. Працював у міліції, в Управлінні боротьби з організованою злочинністю. Здобув другу (юридичну) освіту в Національному університеті ім. Т. Шевченка. Пізніше працював у банку та в інших компаніях у галузі інформаційної безпеки. Останні роки був спеціалістом з інформаційної безпеки в "Новій пошті Глобал".
У 1996 році М. Галака одружився, виховував доньку, батько й донечка були дуже близькі. Родина для нього – завжди на першому місці; дружина та донька – найближчі люди, найкращі друзі. А ще Максим Олександрович дуже любив свого песика, якого називав «не собака, а золото».
М.О. Галака дуже любив читати, мав багато інших захоплень. Здавалося, немає такого, у чому б Максим не розбирався. Блискуче знав історію Києва та України, міг проводити екскурсії містом. Із дитинства захоплювався риболовлею, годинами сидів із вудочкою біля річки. Максим Олександрович знав усі тонкощі виробництва вина. Мріяв побувати у всіх відомих виноробнях як України, так і Європи. Встиг відвідати виноробню князя Трубецького в Херсонській області, шато Чизай в Закарпатті, Терруар в Мукачево, Ріоха в Іспанії.
Ще Максим довгий час був донором крові в дитячій лікарні Охматдит. Не відмовляв нікому, здавав кров, поки дозволяло здоров`я.
Завжди усміхнений, з відмінним почуттям гумору, освічений, начитаний, врівноважений – це все про нього. Порядність і надійність – головні риси Максима Олександровича.
Мріяв побудувати свій дім і вирощувати виноград. Першу мрію втілив у життя, але пожити у власному будинку не встиг. Із початком повномасштабної війни Максим Олександрович не міг сидіти вдома – пішов добровольцем на фронт захищати Україну. Був командиром інженерно-саперного взводу 22 ОМБР. Отримав звання старшого лейтенанта. 24 липня 2023 року Максим Галака загинув під час мінометного обстрілу в с.Кліщіївка Бахмутського району.
Андрій Орестович Міщук, випускник 1998 року. Народився 17 червня 1981 року. Навчався в ліцею з 1988 по 1998 рр. Потім здобував освіту в Київському університеті технології та дизайну. Активно й творчо працював у студентському театрі СТЕМ, з яким гастролював по країні. Також Андрій захоплювався фотографією. У київській галереї була організована виставка його робіт “Інстинкт Щастя”. Вивчав англійську мову на спеціалізованих курсах при КПІ. Захоплення театром та додаткове навчання не завадило Андрію закінчити університет на відмінно – одержав диплом з відзнакою.
Гострий розум, ґрунтовні знання й вільне володіння англійською мовою дозволили Андрію впевнено будувати кар’єру в міжнародних компаніях (Sony, JTI Україна, Kraft Foods Ukraine, Philip Morris International, Sanofi). Окрім того, Андрій любив кататися на лижах (Карпати, Італійські та Австрійські Альпи), ходити в гори, грав на гітарі. Постійно пізнавав щось нове, гарно знав світову історію, був надзвичайно ерудованим. Умів легко знайти спільну мову з будь-якою людиною.
Андрій був одружений, виховував двох чудових діток – сина та доньку.
Коли почалася повномасштабна війна, А.Міщук відвіз дружину та дітей у безпечне місце, а сам пішов до військкомату. Сказав: «Інакше я не можу. Я маю це зробити». Його, молодшого лейтенанта, відправили до лав ЗСУ, у складі 68-ої Окремої Єгерської Бригади перекинули в Донецьку область, воював неподалік міста Вугледар. До служби Андрій ставився відповідально, активно запроваджував роботу з дронами. Навіть у тих умовах не припиняв займатися спортом і долучав побратимів до фізичних вправ. У вересні 2022 року А.О.Міщука було призначено командиром роти. Бійці поважали його, довіряли йому, постійно радилися з ним.
02 вересня 2022 року стався прорив ворога під селом Павлівка. Рота, якою командував на той час Андрій, одержала завдання відбити сусіднє село. Але через прорив ворога була терміново перенаправлена під Павлівку. Зайшовши в одну з посадок, бійці зустрілися з ворогом. Зав’язався бій. Для Андрія він був останній. На жаль, його тіло й досі залишається на місці загибелі через неможливість евакуації.
Андрій мав багато друзів, чудову сім’ю, безліч захоплень, особливо любив подорожувати. Прожив таке коротке, але надзвичайно яскраве життя. У нашій пам’яті він залишиться як великий Життєлюб, світла Людина, багатогранна Особистість.
Андрій Олександрович Єлісєєв, випускник 2002 року. Народився 05 грудня 1984 року. З 1992 по 2002 роки навчався в ліцею, після закінчення якої здобував освіту в Академії митної служби України м. Дніпра. 3 2007 по 2012 р. працював на Київській митниці. Із 2012 року був заступником директора в геолого-розвідувальній компанії, потім займався будівельним бізнесом. Андрій із Христиною (дружиною) мають двох дітей. Чоловік захоплювався зброєю, мріяв про свій яблуневий сад, хотів вирощувати ягоди, завести пасіку… жити щасливим, мирним життям.
24 лютого 2022 року добровольцем разом із другом-сусідом пішов у військкомат. Перші пів року служив у Голосіївському військкоматі. Потім за власним бажанням перевівся в бойовий підрозділ. Почав вивчати снайперську справу. Його направили під Бахмут у складі піхоти. В одному з боїв був поранений. Дивом зміг вибратися, хоч неодноразово втрачав свідомість і орієнтування. Дістав мінно-вибухову травму спини й голови, контузію. У лікарні та в тилу довго не затримався, одразу в грудні повернувся в зону бойових дій, став допомагати вивозити поранених. Андрій був не тільки вправним снайпером, а ще й неперевершеним водієм. Говорив, що не може залишатися вдома, коли знає, що побратимам потрібна допомога. Його позивний «Бродяга», тому що не сидів на місці, постійно чимось був зайнятий. Завжди мав багато ідей. Його знали всі, і він знав усіх. Ніколи не боявся сказати правду у вічі. Завжди готовий допомогти. Проте 13 липня 2023 року війна обірвала життя захисника. Андрій Єлісєєв загинув під час виконання бойового завдання під П'ятихатками Запорізької області від артилерійського обстрілу.
Символічними вогнями свічок діти вшанували пам’ять про Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє.
Імена цих Захисників назавжди закарбуються в наших серцях. У найбуремніші часи вони стали на захист України. Саме завдяки самовідданим воїнам ми живемо. Необхідно пам’ятати, що захисники поклали на вівтар незалежності родинний затишок, щирі розмови з друзями, життя... Їх неоціненний внесок і героїзм – це приклад звитяги і відважності для молодого покоління.